У 1960-х роках Камден став центром архітектурних і соціальних експериментів у Лондоні. Орієнтована на справедливість і прогресивність, районна влада прагнула позбутися нетрів та замінити їх якісним муніципальним житлом. Одним із символів цього курсу став Whittington Estate — комплекс, що поєднав модерністську естетику, низьку забудову та увагу до формування спільноти. Далі на london-future.
Історія заснування та розвитку Whittington Estate
Навчаючись у Політехнікумі Ріджент Стріт у 1960-х роках, молодий архітектор угорського походження Пітер Таборі працював над плануванням маєтку у межах свого дипломного проєкту. У той період він здобував досвід у відомих майстрів: спочатку у Річарда Роджерса, а згодом в Ерне Голдфінгера. Поворотною у професійному становленні чоловіка стала співпраця з архітектором лондонського району Камден — Сіднеєм Куком. Саме тоді він запропонував концепцію Whittington Estate, яка згодом була реалізована під керівництвом представників з Департаменту технічних послуг.
Втім, шлях від задуму до втілення Whittington Estate був далеко не бездоганним. Будівництво стартувало у 1972 році й мало завершитися у 1974 році, але перші підрядники не впоралися з технологіями збірних бетонних конструкцій. У 1976 році компанія-забудовник збанкрутувала, залишивши після себе браковані конструкції, які довелося частково демонтувати та відбудовувати заново. У результаті вартість комплексу перевищила 9 мільйонів фунтів стерлінгів, що понад удвічі перевищувало початкові розрахунки. Завершити проєкт вдалося лише у 1979 році.
Попри труднощі, Whittington Estate став справжнім архітектурним експериментом. Органічний бруталістський дизайн Пітера Таборі вигідно контрастував із застарілими й занедбаними вікторіанськими будинками, які колись розташовувалися на цій території. Комплекс був створений з прагненням до соціальної єдності та з урахуванням екологічного підходу у міському плануванні. Його пішохідні маршрути перетворилися на своєрідні «зелені коридори»: кожна з чотирьох доріжок мала власний набір дерев та рослин, що полегшувало орієнтацію та урізноманітнювало міський простір. Для дітей також облаштували ігрові майданчики, які мали сприяти розвитку активного та безпечного середовища.
Особливістю Whittington Estate стали шестиступеневі тераси, які формують виразні горизонтальні лінії та забезпечують кожну квартиру природним освітленням. 271 житлова одиниця отримала приватні орієнтовані на південь балкони або дворики, що робило простір максимально відкритим до сонця. Планування квартир було продуманим: кухні виходили безпосередньо на пішохідні алеї та дитячі майданчики, створюючи враження єдності внутрішнього й зовнішнього простору. Інтер’єри вирізнялися гнучкістю завдяки рухомим перегородкам і панелям, які надавали змогу змінювати конфігурацію кімнат відповідно до потреб мешканців.
Водночас реалізація комплексу Whittington Estate не обійшлася без проблем. До невдалих проєктних рішень належав підземний паркінг з одним місцем для кожної квартири. Не вдалося реалізувати й задум природного освітлення у підземних просторах та створення кількох додаткових входів. Попри всі виклики, архітектурна цінність Whittington Estate не залишилася непоміченою. У 2020 році представники The Twentieth Century Society (C20) висунули ініціативу визнати його об’єктом культурної спадщини та надати охоронний статус.
Визнання та значення Whittington Estate
Маєток Whittington Estate розглядається як яскравий приклад інноваційного соціального житла, створеного Радою Камдена у 1960-1970-х роках. Його концепція продемонструвала, що муніципальна архітектура може поєднувати високу щільність проживання з людяним масштабом, зеленими зонами та якісним міським середовищем. Завдяки низьким терасним будинкам у формі зикуратів, продуманим пішохідним просторам і використанню ландшафту, комплекс втілив ідеї модерністської урбаністики та прагнення створити справжній сусідський дух.
