Оуен Людер — один з найвідоміших представників післявоєнного бруталізму, чиї роботи викликали як захоплення, так і гостру критику. Його сміливі бетонні споруди стали символами архітектурних експериментів 1960-1970-х років. Двічі президент Королівського інституту британських архітекторів, засновник важливих інституційних ініціатив і натхненник цілої генерації творців, чоловік залишив суперечливу, але впливову спадщину. Далі на london-future.
Ранні роки та проєктувальний шлях Оуена Людера
Оуен Людер народився 7 серпня 1928 року у Лондоні. У дитинстві він мріяв конструювати літаки, але після Другої світової війни обрав архітектурний напрям. Професійний старт хлопця був пов’язаний з навчанням у Брікстонській школі будівництва та вечірніми заняттями у Політехнікумі Ріджент Стріт, де той надихався ідеями Ле Корбюзьє. Так, у 16 років він спроєктував фабрику сорочок, а 1951 року офіційно отримав архітектурну кваліфікацію.
Перші кроки Оуена Людера у професії були різноплановими: від житлового будинку Hendon Court до салонів для Vidal Sassoon на Бонд-стріт. Ці роботи відображали його здатність поєднувати функціональність із сучасними тенденціями. У 1957 році чоловік заснував власне бюро у Пімліко, незабаром ставши автором одного з найбільших на той час супермаркетів Tesco. Саме цей об’єкт проклав архітектору шлях до співпраці з Алеком Колманом, партнером, який відіграв важливу роль у його творчості.
Справжньою архітектурною візитівкою Оуена Людера став Tricorn Centre у Портсмуті — монументальна споруда з бетону, створена спільно з Родні Гордоном у 1960 році. Архітектор перетворив похмурий паркінг на багатофункціональний центр з ринком та автостоянкою. Його масивні сходи, спіральні рампи та потужні бетонні плити стали символом бруталістської естетики, де матеріал був не лише конструктивним, а й виразним елементом. Попри сміливість і новаторство, відсутність великого торговельного «якоря» та незручні пішохідні маршрути призвели до занепаду комерційної частини. Згодом там виник блошиний ринок, але споруда залишалася предметом гострих суперечок.
Того ж 1960 року почалася ще одна важлива сторінка у кар’єрі Оуена Людера. Разом з Алеком Колманом він взяв участь у конкурсі на проєктування торгового центру та офісів в Елефант-енд-Касл. Так, відкривалися нові офіси у Гаррогейті та Ньюкаслі, а торгові центри, створені бюро у Коулвіллі, Лестерширі та самому Гаррогейті, отримували архітектурні відзнаки. Щоб розширити можливості та зберегти позиції, архітектор інтегрував у свою практику шановану фірму Young & Hall. Це рішення відкрило шлях до проєктування об’єктів зовсім іншого масштабу й характеру — в’язниць і споруд для вугільної промисловості.
У 1970-х роках діяльність Оуена Людера вийшла за межі Великої Британії. Він отримував замовлення у Саудівській Аравії, Ірані та Нігерії, де працював над масштабними урбаністичними проєктами, зокрема над в’язницями з високим рівнем безпеки. У той період чоловік також заснував Асоціацію приватних архітекторів і став помітним голосом у професійних дискусіях. Не випадково саме він став єдиним фахівцем, який двічі очолював Королівський інститут британських архітекторів у 1981-1983 та 1995-1997 роках. Під час свого другого президентства він сприяв заснуванню премії Стерлінга, яка залишається головною відзнакою у сфері британської архітектури. Помер Оуен Людер 8 жовтня 2021 року.
Визнання та значення архітектурної діяльності Оуена Людера
Оуен Людер залишив помітний слід у британській архітектурі як одна з ключових постатей бруталізму другої половини 20 століття. Його кар’єра поєднала сміливі експерименти з формою та матеріалом з прагненням зробити архітектуру виразною, живою і доступною. У 1960-1970-х роках чоловік створив низку відомих і водночас суперечливих споруд, серед яких Tricorn Centre у Портсмуті та Eros House у Лондоні. У його роботах відчувалися відлуння Ле Корбюзьє та Пола Рудольфа, але кожна будівля була самобутньою. Хоча багато з робіт архітектора були знесені, вони увійшли в історію як символи безкомпромісного бруталістського стилю.
