Спроєктований Нівом Брауном у другій половині 1960-х, Dunboyne Road Estate став першим прикладом низькоповерхового житла високої щільності у Великій Британії. Проєкт поєднав у собі приватність і відкритість, інноваційність і повагу до традиційної міської тканини. Так, комплекс увійшов в історію як один з найкращих зразків сучасного соціального житла у бруталістському стилі. Далі на london-future.
Історія заснування та розвитку Dunboyne Road Estate
З дитинства закоханий у мистецтво, Нів Браун не одразу обрав шлях архітектора. Спершу він бачив себе художником, але пізніше вирішив пов’язати життя з іншим напрямом і переїхав до Великої Британії, щоб навчатися у Лондонській архітектурній асоціації. Після кількох років практики у відомих бюро чоловік реалізував невеликий житловий проєкт, який став фундаментом для його подальших ідей. Саме тоді разом з групою однодумців він запропонував нову концепцію спільного проживання, яка у майбутньому переросла у справжній експериментальний архітектурний об’єкт: Dunboyne Road Estate.
Коли суспільство шукало нові формати міського житла, Нів Браун запропонував низькоповерхову, але водночас щільну забудову у другій половині 1960-х років. Комплекс Dunboyne Road Estate з’явився у другій половині наступного десятиліття у Гемпстеді, відомому своєю спокійною атмосферою та різнорідною забудовою. Архітектору вдалося вписати нову структуру так, що вона не руйнувала міський ландшафт, а органічно його продовжувала. За основу він взяв типову для Лондона форму «terraced houses», але переосмислив її у дусі сучасного руху.
Комплекс Dunboyne Road Estate об’єднав 72 житлові одиниці, розташовані у шести паралельних рядах на два та три поверхи. Два ряди були з’єднані центральним пішохідним проходом, що створило відчуття спільного простору. У триповерхових секціях було розміщено дворівневі квартири з трьома спальнями нагорі та однокімнатні помешкання внизу. Така структура надала змогу поєднати різні соціальні та сімейні потреби в межах одного проєкту.
Архітектурна естетика Dunboyne Road Estate була побудована на балансі протилежностей. Вважаючись символом модернізму у 1960-1970-х роках, шорсткий оголений бетон був поєднаний з темною деревиною, що підкреслювало приватність терас та зовнішніх зон. Цю брутальність врівноважувала білина внутрішніх стін, а простір оживлювався зеленню. Рослини у двориках і галереях створили відчуття англійського саду, де мешканець водночас перебуває у міському середовищі та на природі. Цей контраст матеріалів і атмосфери відображає головну ідею Ніва Брауна: соціальне житло має бути не холодним і відчуженим, а формувати відчуття дому і громади.
Минуло кілька десятиліть, перш ніж робота Ніва Брауна отримала офіційне визнання. У 2010 році Dunboyne Road Estate було внесено до переліку пам’яток архітектури II категорії організацією English Heritage. Цей крок підкреслив важливість комплексу як культурного й архітектурного явища, нагадавши, що не всі соціальні проєкти 1960-1970-х були безликими висотками із сірого бетону. Проте рішення спричинило суперечки серед мешканців. Багато хто побоювався, що новий статус може лише відтермінувати давно очікувану реконструкцію. Район Камден на той момент ще не забезпечив комплекс необхідним оновленням, а реставраційні роботи оцінювалися щонайменше у 1,2 мільйона фунтів стерлінгів.
Визнання та значення Dunboyne Road Estate
Комплекс Dunboyne Road Estate став не лише архітектурним експериментом, а й символом нового підходу до соціального житла у Великій Британії. Це був перший приклад низькоповерхової високощільної забудови, яка поєднувала приватність мешканців з відкритими просторами та відчуттям громади. Так, проєкт Ніва Брауна довів, що житло для широких верств суспільства може бути не лише функціональним, а й естетично привабливим, гуманним та інноваційним.
