У середині 19 століття індустріалізація та урбанізація перетворила британські міста на переповнені мегаполіси, де бракувало місця як для живих, так і для мертвих. Англіканська церква взялася за розв’язання цієї проблеми та поклала початок Іст-Шинському цвинтарю — старовинному кладовищному комплексу у Лондоні. Почавши як звичайне місце поховання, він згодом став втіленням вікторіанської культури смерті. Далі на london-future.
Flickr
Історія заснування та розвиток Іст-Шинського цвинтаря
У 1854 році Англіканська церква заклала у Лондоні Барнський цвинтар. За 10 фунтів вона придбала 2 акри землі, а за 1400 — облаштувала її каплицею, службовим приміщенням та ландшафтним дизайном. Спершу кладовище виконувало роль додаткової території для поховань поряд з місцевим парафіяльним кладовищем. З плином часу воно перетворилося на місце спочинку вікторіанської еліти, де численні монументи та скульптури увічнювали пам’ять про видатних особистостей епохи.
Подейкували, що на Барнському цвинтарі блукає примарна черниця, яка витає над могилою Джулії Марти Томас. У 1879 році вона померла від рук своєї покоївки Кейт Вебстер, яка під час сварки штовхнула її з драбини, а потім задушила. Вбивця розчленувала тіло, частково спалила його та намагалася позбутися решток, але вони були знайдені у Темзі. Зрештою, вона була засуджена до страти та повішена у Вондсвортській в’язниці.
Земля у районі Барнського цвинтаря історично належала королю Георгу III. Спершу лише північна половина ділянки була відведена для поховань, а південна використовувалася як розплідник. У 1930-х роках обидві території об’єдналися під єдиною назвою Іст-Шинський цвинтар. Керувати ним почав муніципальний округ Барнс, тоді як прилеглим Ричмондським цвинтарем керував округ Ричмонд. У 1965 році Іст-Шин та Барнс стали частиною муніципального району Твікенхем, утворивши Ричмонд-на-Темзі. Планувалося перетворити некрополь на газонний цвинтар з позначеними меморіальними дошками могилами замість традиційних монументів. Рада демонтувала каплицю, службове приміщення та огородження, але згодом відмовилася від задуму і фактично залишила територію.
Протягом наступних трьох десятиліть Іст-Шинський цвинтар перетворювався на занедбаний простір, який страждав від пошкоджень та вандалізму. Однак після цього ситуація кардинально змінилася. Отримавши друге життя, некрополь відродився з покинутої території на доглянутий та шанований історичний об’єкт. Професійне управління, реставраційні роботи та увага громадськості зробили його зразковим меморіальним комплексом. Він вирізняється готичним ландшафтним дизайном з багатою рослинністю. Надгробки переважно вікторіанської та едвардіанської епох, а також мармурові, гранітні та вапнякові пам’ятники.
flickeringlamps.com
Значення та визнання Іст-Шинського
Іст-Шинський цвинтар має велике культурне та історичне визнання у Лондоні. Репрезентуючи вікторіанську та едвардіанську епохи, він слугує місцем поховання відомих британських діячів. Це стосується Клементини Блек, Роберта Чалмерса, Алека Мартіна, Роя Кінніра, Джона Мартіна-Гарві, Рейчел де Монморансі та інших. Найвизначнішим пам’ятником на некрополі вважається меморіал Джорджу Вільяму Ланкастеру та його супутниці авторства Сідні Марча — бронзова скульптура янгола 1920-х років. Там також є понад 70 військових могил, якими опікується Комісія з військових могил Співдружності націй. Серед похованих генералів, майорів та пілотів-винищувачів Артур Дональдсон, Гамільтон Рід та Дуглас Скотт. Іст-Шинський цвинтар має особливий захищений статус як столична відкрита територія та природоохоронна зона.
Flickering Lamps
