Абсолютно всі мешканці Лондону знають, що під самим містом, глибоко під землею, є таємничий світ лондонського лабіринту метро. Хто хоч раз побував у метро та відчув його атмосферу, той завжди повертатиметься туди не тільки заради переміщення між станціями, а й за дивовижною сумішшю міфів та чуток. Далі на london-future.
Метро Лондона вважається найзаплутанішою транспортною системою і його історія почалася ще з XIX століття. Відкрили метро у 1863 році й воно стало першим у світі підземним залізничним транспортом.
Стежками історії
Перші потяги метро працювали на парових двигунах й мали дерев’яні вагони. У 1884 році закінчили будівництво Кільцевої лінії у Лондоні. Обидві залізниці розширювались і Метрополітен дійшов до Verney Junction у Бакінгемшир, понад 80 кілометрів від Бейкер-стріт та центру Лондона. Перша лінія метро, яка була досить глибокою, відкрилась у 1890 році вже з електричними потягами. Через 8 років відкрили лінію Waterloo & City Railway, у 1900 році Центральну Лондонську залізницю та Велику Північну і Міську залізницю у 1904 році.
Лондонську компанію підземних електричних залізниць заснували у 1902 році. Жителі міста швидко зрозуміли, що пересуватися під землею досить легко та швидко, а інші міста, надихаючись успіхами Лондона, почали створювати власні системи метро.
Таємничі лабіринти
Звісно, не можна забути міфи та таємниці лондонського метрополітену. Існують фантастичні твердження про наявність королівської евакуаційної труби під Букінгемським палацом та урядовий тунель під Темзою, що з’єднує будівлю Vauxhall MI6 з Вестмінстером, але це все ще вважають міською легендою. Та є інші цікавинки підземного Лондону, які врешті були підтверджені, наприклад, занедбані станції метро. Такі станції-примари сховані від людей і це тільки підсилює цікавість та їх міфічний статус.
Метро має понад 40 зачинених станцій. Певні станції було знесено, а от “Олдвіч”, “Йорк-роуд” та “Саут-Кентиш-Таун” лишились практично недоторканими, побачити їх можна лише під час екскурсії. Звісно, зачиняли їх через недостатню кількість пасажирів. Кожен раз люди, використовуючи метро, люди вважають, що десь приховані, недосяжні місця. Таким таємничим фактом завжди цікавилися кінорежисери й на закинутих лондонських станціях були зняті кілька фільмів жахів: “28 тижнів опісля”, “Крик”.
Найпопулярнішою є станція “Олдвіч”, бо це є остання зачинена станція, яка збереглася у гарному стані, що уособлює винятковий сюрреалістичний фон з покинутих турнікетів, вивісок, плакатів реклами 1990-х років. Також місцеві мешканці вважають, що у метро живуть привиди. Саме на станції “Farringdon” люди зустрічають привид дівчини, що кричить. На станції “Covent Garden” нібито бачать привид Вільяма Террі, актора, який загинув ще у 1897 році.
Станції метро, як укриття
Якщо згадати давнину, то у 1932 році зачинили станцію “Down Street”, яка у період Другої світової війни була укриттям для британського уряду. Саме там, у захищених приміщеннях, Вінстон Черчилль, прем’єр-міністр, проводив засідання у самі тяжкі періоди війни.
Спершу уряд не хотів ухвалювати рішення стосовно укриттів у метро, але бомбардування посилювались і все ж знадобились додаткові притулки. Станції “Brompton Road”, “Down Street” та інші, використовували як укриття під час бомбардувань. Тисячі місцевих жителів рятували свої життя від страшних бомб німецької авіації. Люди іноді стояли наскільки тісно, що у такому натовпі траплялися смерті. У різних ділянках метро ставили ліжка, туалети, пункти харчування, робили куточки для ігор дітей, медичні пункти. Наприклад, станція “Clapham South” вміщувала до 8000 людей.
Варто зазначити, що у метро було виділено місце для військових і ці моменти досі залишаються засекреченими. Такі місця зберегли сліди страшного часу війни й через це певні частини метрополітену вважають своєрідним музеєм.
У сучасності метро Лондона модернізували та зробили комфортним для пасажирів. Та все ж це місце залишається не тільки транспортною системою, а й місцем зі справжніми таємницями, історичними подіями та привидами.
