Фундаментальні ідеї Александра Далгарно змінили спосіб, у який наука розуміє космос. Його дослідження атомних і молекулярних процесів стали основою сучасної астрофізики, атмосферної науки та теоретичної хімії. Саме завдяки його працям світ уперше зміг побачити єдність мікросвіту й безмежності Всесвіту. Далі на london-future.
Ранні роки та астрономічний шлях Александра Далгарно
Александр Далгарно народився 5 січня 1928 року у Лондоні. Його дитинство минуло у районі Вінчмор-Гілл, де він з юних років виявляв схильність до точних наук. Попри труднощі з іспитами 11 Plus, хлопець не втрачав завзяття до навчання. 1945 року він вступив до Університетського коледжу Лондона, де проявив себе не лише як здібний студент, а і як активний учасник університетського життя — був членом студентського самоврядування та скарбником футбольного клубу UCL.
Після захисту дисертації у 1951 році Александра Далгарно запросили працювати на кафедру прикладної математики Королівського університету Белфаста. Там він розпочав співпрацю з видатним фізиком сером Девідом Бейтсом. Візит 1954 року до Массачусетського технологічного інституту став поворотним моментом у кар’єрі молодого науковця. Знайомство з електронними обчислювальними машинами MIT надихнуло його на створення подібного технічного осередку у Белфасті. Там чоловік виконав перші розрахунки потенціалів взаємодії між атомом водню (H) та негативним іоном водню (H⁻), що згодом лягли в основу досліджень процесів перенесення заряду у водневих газах — ключового механізму для розуміння космічних середовищ.
У 1967 році Александр Далгарно переїхав до США, де став професором Гарвардського університету та дослідником Смітсонівської астрофізичної обсерваторії у Кембриджі, штат Массачусетс. Саме тут він одним з перших зосередився на поєднанні атомно-молекулярної фізики з астрофізикою. Крім цього, науковець зробив вагомий внесок в атмосферні науки. Зокрема, його дослідження фотодисоціації молекул водню (H₂) допомогли пояснити процеси, що відбуваються в атмосфері Венери. До кінця 1970-х років більшість робіт чоловіка стосувалася міжзоряних хмар з температурами нижчими за 100 К.
У 1980-х роках Александр Далгарно звернув увагу на системну прогалину в американській освіті. Його непокоїло те, що більшість університетських фізичних факультетів у США приділяли недостатньо уваги теоретичним дослідженням в області атомної, молекулярної та оптичної фізики. Пропозиція чоловіка до Національного наукового фонду США передбачала заснування Інституту теоретичної атомної та молекулярної фізики (ITAMP). Так, у листопаді 1988 року він став його першим директором. Під керівництвом науковця ITAMP швидко перетворився на провідний міжнародний центр досліджень у сфері взаємодії світла й матерії, фундаментальної фізики зіткнень і квантових процесів. Водночас сам він активно публікувався, консультував молодих дослідників і продовжував робити вагомі внески в астрофізику.
Коли у листопаді 2008 року ITAMP відсвяткував своє двадцятиріччя, Александр Далгарно залишався його духовним натхненником і науковим авторитетом. Його остання праця увійшла до матеріалів Міжнародної конференції з фотонних, електронних і атомних зіткнень. У ній розглядалися тонкі квантові ефекти, пов’язані з охолодженням атомів срібла у магнітооптичних пастках. 9 квітня 2015 року, після тривалої боротьби з хворобою Паркінсона, Александр Далгарно помер у Кембриджі, штат Массачусетс.
Визнання та значення наукової діяльності Александра Далгарно
Александр Далгарно залишив глибокий слід у світовій науці як один з найвидатніших теоретиків 20 століття. Одним з найважливіших його досягнень стало заснування молекулярної астрофізики як самостійної інтелектуальної галузі. Чоловік першим системно поєднав квантову теорію, фізику плазми та спостережну астрономію, показавши, як поведінка окремих частинок визначає еволюцію міжзоряних хмар, планетарних атмосфер і зоряних систем. Він також розробив фундаментальні теоретичні підходи, які стали базою для сучасних обчислювальних моделей у космічній фізиці. За свою діяльність науковець був нагороджений золотою медаллю Королівського астрономічного товариства, медаллю Бенджаміна Франкліна з фізики, а також почесним докторським ступенем Королівського університету Белфаста.
